Так було

Колись ми були малі і драйвові,

Мали в душі багато любові,

Сміялися дзвінко, каталися на вербі.

Все у житті приносило втіху,

Захоплення, радість від першого снігу,

Шукали пригод, літаючи у вісні.

Колись ми у всьому бачили диво,

Були від того дуже щасливі,

Ми будували човни і літаки.

Серце жило простими речами,

Слухали музику в голосі мами,

Лягали на землю і рахували зірки.

Стукав по ринвах дощик весняний,

Мокли, купалися цілими днями,

І розглядали веселку крізь дощ.

В долонях тримали бабине літо,

Що тихо втікало по розігрітих

Чорних асфальтах запилених площ.

Мали усе, що було треба,

Навіть в калюжах бачили небо,

Його недосяжність і висоту.

Зоряні ночі, пекуча кропива,

Микола закохано рвав мені сливи,

Тікав від собаки в чужому саду.

Тоді ми не знали смутку і болю,

Що таке вибір, що таке доля,

Просто втішалися днями чудовими.

Ми другорядним не переймались,

А були вдячні за все, що мали,

І почувалися просто дітьми.

Часто пригадую, звідки я родом,

Шукаю в пустелі свою прохолоду,

Міркую над тим, що у житті головне.

Серце хвилюється знову і знову,

Хвилі мелодій і колискових,

Спогади ніжні накривають мене.

Ну а тепер.. ми стали ніким, звернули з дороги,

Не бачимо сонця, не чуємо Бога,

Забули себе.

Згадаймо, що ми для Господа діти,

І цього достатньо, щоб знову радіти,

Він наш Отець.